В лікарні в одній палаті лежали два важко хворих. Ліжко одного було біля вікна, а другого – біля дверей.
– Що там видно за вікном? – якось спитав той, що лежав біля дверей.
– Я бачу небо, хмари, що нагадують фантастичних тварин, озеро й ліс вдалині.
Щодня той, що лежав біля вікна, розповідав своєму сусідові про події за вікном. Він розповідав про озеро, качок та лебедів на ньому, про човен з рибалками, про дітей, що гралися на березі, про закоханих, що трималися за руки й не зводили сяючих очей один з одного…
Той, що лежав біля дверей, хоча й не бачив цього, та в його уяві поставали ці картини – так гарно розповідав йому сусід. Поступово він став заздрити: “Це несправедливо, – думав він. – За які заслуги йому дісталося місце біля вікна, а я повинен любуватися лише дверима з облупленою фарбою, тоді як він має такий чудовий вид з вікна”. Спочатку ця думка його засоромила, та поступово його почала душити злість. Він навіть спати перестав – так хотів лежати біля вікна. Лише ця думка контролювала його життя.
Одного разу вночі той, що лежав біля вікна, почав задихатися й сильно кашляти. Він пробував дотягнутися до кнопки, щоб викликати сестру, та не зміг цього зробити. Його сусід спостерігав у напівтемній палаті, як той намагається дотягнутися до кнопки. Він не поворухнувся й не натиснув свою кнопку, щоб викликати сестру. Через п’ять хвилин кашель та хрипи затихли разом із диханням сусіда. Запанувала мертва тиша. Вранці його забрали.
Після того сусід попросив медсестру, щоб його переклали до вікна. Він піднявся й виглянув у вікно. За вікном була лише глуха цегляна стіна. Він запитав у медсестри:
– Як же так? Це вікно дивиться на глуху сіру стіну! Але той, що помер, розповідав мені про ліс, озеро, хмари, людей…Як же він міг це бачити з вікна?
Медсестра сумно посміхнулася:
– Він не міг бачити навіть стіни, бо ваш сусід був сліпим. Він, напевно, просто хотів вас трохи підбадьорити.
Джерело:
psyhologdcpp.in.ua
