У саду поміж деревами, кущами й квітниками росли дуб і троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гілля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.
Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листками й гострими колючками, виглядала кволою, наче от-от зів’яне.
Міцний дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: “Ти – лише нікчемна колюча галузка!”
Коли віяв вітер, дуб ворушив своїми незліченними листочками, створював шум, дивовижний свист і чудові гармонійні звуки…І без перестанку пишався собою: “Я наповнюю світ чудовими симфоніями! Я – наче оркестр! Я не такий, як та нещасна лозинка, яка не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібні троянди?”
Несмілива троянда перелякано мовчала. Коли настало літо, квітка розцвіла. Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко. А вона все більше розцвітала і ставала дуже красивою.
🔹🔹🔹 Коментар
Дехто вдає із себе кращого, сильнішого, аніж є насправді. А хтось поводиться дуже скромно та стримано, не афішуючи своїх досягнень та вмінь. Але все пізнається з часом, і в результаті видно, хто вихваляється, а хто дійсно вартий уваги.
