Йшов сніг. Погода була безвітряною, і великі пухнасті сніжинки повільно кружляли в дивному танці, повільно наближаючись до землі.
Дві сніжинки, що летіли поруч, почали розмову. Вони боялися втратити одна одну, тому взялися за руки. І ось одна з них весело каже:
– Як добре летіти, насолоджуватися польотом!
– Ми не летимо, ми просто падаємо, – сумно відповіла друга.
– Скоро ми зустрінемося з землею і перетворимося на біле пухнасте покривало!
– Ні, ми летимо назустріч загибелі, а на землі нас просто розтопчуть.
– Ми станемо струмочками й будемо прямувати до моря. Ми житимемо вічно! – сказала перша.
– Ні, ми розтанемо і зникнемо назавжди, – заперечувала їй друга.
Нарешті їм набридло сперечатися. Вони розтиснули руки, і кожна полетіла назустріч долі, яку обрала собі сама.
Джерело:
Частникова В.А. Притчи Востока. Ветка мудрости. – Москва: Центрполиграф, 2012
