Якось одному чоловікові приснився сон. Йому снилося, ніби він йде піщаним берегом, а поряд з ним – Господь. На небі миготіли картини з його життя, і після кожної з них він помічав на піску два ланцюжки слідів: один – від його ніг, інший – від ніг Господа.
Коли перед ним промайнула остання картина з його життя, він озирнувся на сліди на піску. І побачив, що часто уздовж його життєвого шляху тягнувся лише один ланцюжок слідів. Помітив він також, що це були найважчі та нещасні часи в його житті.
Він сильно засмутився і став питати Господа:
– Чи не ти говорив мені: якщо піду шляхом твоїм, ти не залишиш мене. Але я помітив, що в найважчі часи мого життя лише один ланцюжок слідів тягнувся по піску. Чому ж ти залишав мене, коли я найбільше потребував тебе?
Господь відповів:
– Моє, миле дитя. Я люблю тебе і ніколи тебе не покину. Коли були у твоєму житті горе і випробування, лише один ланцюжок слідів тягнувся по дорозі, тому, що в ті часи я ніс тебе на руках.
Джерело:
psyhologdcpp.in.ua
