Один сеньйор приїхав до незнайомого міста і вирішив відвідати дуже красивий замок, у якому раніше не бував. Замок мав назву «Екскурсія твого життя».
У путівнику зазначалося, що з причин, які стануть зрозумілими пізніше, за екскурсію не береться передплата, але необхідно заздалегідь погодити день і час відвідування. Заінтригований незвичайною пропозицією, сеньйор того ж вечора зателефонував і домовився про екскурсію.
Біля входу до замку його досить привітно зустрів чоловік у картатій спідниці.
– А інші відвідувачі вже зайшли? – запитав сеньйор.
– Інші? Відвідування замку індивідуальне, і послуг гіда ми не надаємо.
Не сказавши нічого про години роботи, чоловік коротко ознайомив сеньйора з історією замку й особливо відзначив усі гідні уваги пам’ятки: картини на стінах, обладунки на антресолях, військову зброю в сірчаному залі під сходами, катакомби та кімнату тортур у підземній в’язниці. Закінчивши розповідь, він простягнув гостеві ложку.
– А це ще навіщо? – здивувався той.
– Ми не беремо плату за вхід. Але вартість екскурсії оцінюємо таким чином: кожному відвідувачу даємо ложку, доверху наповнену дрібним піском – рівно сто грамів, – і пропонуємо самостійно прогулятися замком. Потім ми зважимо пісок, що залишився в ложці, і просимо по фунту за кожен розсипаний грам.
– А якщо я не розсиплю жодного грама?
– Тоді ваше відвідування замку буде безплатним.
Відвідувача здивувала й водночас розвеселила така умова. Гостинний господар наповнив його ложку піском, і сеньйор вирушив на екскурсію. Впевнений у твердій руці, він повільно піднявся сходами, не відводячи погляду від ложки.
Угорі, біля залу з обладунками, він вирішив не заходити туди – вітер міг здути пісок. Тому одразу спустився вниз. Проходячи повз зал із військовою зброєю під сходами, зрозумів, що роздивитися її зблизька можна тільки, якщо нахилитися. Це було небезпечно, бо вміст ложки скоріш за все розсипався б. Тож він обмежився оглядом здалеку. З тієї ж причини сеньйор не спустився й до підземної в’язниці – сходи були дуже круті.
Задоволений собою він повернувся до початку маршруту, де на нього вже чекав чоловік у шотландській спідниці з вагами в руках. Сеньйор висипав вміст ложки на ваги й став чекати результату.
– Дивовижно, ви втратили лише пів грама, – оголосив господар. – Вітаю вас, як і передбачалося, цей візит для вас виявився безплатним.
– Дякую.
– А задоволення ви отримали? – спитав наостанок чоловік у спідниці.
Турист, трохи помовчавши, вирішив бути відвертим:
– Якщо чесно, не дуже. Я весь час думав про пісок і зовсім не дивився довкола.
– Який жах! Знаєте що, я зроблю для вас виняток. Я знову наповню вам ложку, бо такі правила, але забудьте про пісок. Через дванадцять хвилин прийде наступний відвідувач. Ви маєте встигнути повернутися до цього часу.
Не гаючи часу, сеньйор узяв ложку і побіг, кинув швидкий погляд на експонати, скотився по сходах у підземну в’язницю, засипаючи сходинки піском. Там не затримався – час підтискав. Він помчав під сходи, де, нахилившись, розсипав залишки піску з ложки. Подивившись на годинник, зрозумів, що минуло вже одинадцять хвилин. Часу на огляд зали з гарматами не залишилося, і він знову побіг до виходу, де віддав порожню ложку доглядачу.
– Ну що ж, без піску… Але не хвилюйтеся – ми ж домовлялися. А як цього разу? Сподобалась вам екскурсія?
Відвідувач не одразу знайшов, що сказати.
– Якщо чесно, теж ні, – нарешті відповів він. – Я весь час думав, як би встигнути. Весь пісок розсипав, але задоволення так і не отримав.
І тоді доглядач замку сказав:
– Є люди, які проходять замком свого життя, намагаючись ні за що не платити, і не можуть насолодитися цією подорожжю. Є інші – ті, хто постійно кудись поспішає, усе швидко втрачає й теж не отримує задоволення. Дуже небагато тих, хто осягає науку життя. Вони відкривають для себе кожен куточок і насолоджуються кожною миттю. Вони знають, що за все доведеться платити, але розуміють: життя варте цього.
Джерело:
https://talumala.com
