
Старий китайський мудрець йшов по засніженому полю та побачив заплакану жінку.
– Чому ти плачеш? – запитав він.
– Тому що, дивлячись на поле, я згадала минуле, молодість, минулу красу, яка нині змарніла, чоловіків, яких я любила. Бог вчинив жорстоко, подарувавши людям пам’ять. Він, напевно, знав, що я буду згадувати весну мого життя і плакати.
Мудрець промовчав, дивлячись на засніжену рівнину. А жінка раптом перестала плакати та запитала:
– А що бачиш ти?
– Бачу квітучі троянди, – відповів мудрець. – Бог був великодушним, подарувавши мені пам’ять. Він, напевно, знав, що взимку я завжди можу згадувати свою весну й усміхатися.


