В одному селищі трапилася страшна повінь. І один набожний чоловік, як побачив, що вже скоро вода буде затікати в його хату, почав ревно молитися, кажучи:
– Боже, врятуй мене!
І саме в цей час пропливали повз нього сусіди й кажуть йому:
– Дивися, чоловіче, ми вже на своїх човнах від хат відпливаємо, давай до нас, ми тобі зможемо допомогти.
А він каже:
– Ні, дякую. Я вірю, що Бог мене врятує.
І через деякий час вода почала прибувати, потрапила вже до хати. Чоловік заліз на піч і далі молиться:
– Спаси мене Боже! Врятуй! Я стільки всього доброго зробив, допоможи хоч раз мені.
Через деякий час пропливав ще один човен з його односельцями. Заглянув хтось до нього в хату і каже:
– Сусіде, давайте ми вас заберемо.
– Ні, ні. Пливіть собі, мене Бог врятує.
Вода почала ще прибувати, а чоловікові нічого не залишилося, як вилізти на дах своєї хати й далі молиться:
– Боже, врятуй мене. Спаси мене, бо я вже тут гину, а ти ще можеш мене врятувати.
І саме плив ще один човен, і люди кажуть йому:
– Ходи до нас, ми тебе врятуємо. Залишай своє майно та давай хоч сам рятуйся.
– Ні, я знаю, що Бог мене врятує, бо я йому сильно молюся, – знову наполягав чоловік.
Вода почала ще прибувати, і захлинувся той чоловік, а коли постав перед Богом, то ображено запитав:
– Боже, чому ж ти не врятував мене? Я ж так тебе просив і молив, за твоїми заповідями жив, стільки всього доброго зробив, а ти мене не врятував.
– Я ж тобі три човни послав. Чому ти не врятувався? – відповів йому Бог.
Джерело:
Кушнір Р. Історії і притчі для особистісного зростання. – Дрогобич: Коло, 2013
