У далекі часи жив мудрець, який мандрував по світу. Він допомагав бідним і скривдженим, завжди був готовий вислухати й дати мудру пораду. У кожному місті у нього з’являлися вдячні шанувальники.
Одного разу старець вирішив повернутися в рідне місто, в якому не був багато років. Але жителі зустріли його образами. Вони кричали:
– Іди, звідки прийшов! Де ти був весь цей час, нероба, поки ми працювали в поті чола?
– Бродяга! – підхопив хтось.
– Розбійник! Він напевно живе тим, що краде у чесних людей!
– Злодій! П’яниця!
Але старий ніяк не реагував на ці слова. Він просто йшов вулицею до свого закинутого будинку. Один юнак побіг слідом за ним і запитав:
– Чому ти їм не відповідаєш? Я знаю, що ти мудрий чоловік, і всі ці злі слова – чистий наклеп!
– Ходімо зі мною, я хочу дещо тобі показати, – відповів старий.
Разом вони зайшли в його будинок. Там мудрець довго рився в старій скрині та, нарешті, дістав звідти брудне і пошарпане лахміття.
– Ось, примір, – з цими словами він кинув ганчір’я юнакові.
Той обурено вигукнув:
– Навіщо мені чиїсь обноски? Я що, схожий на жебрака?
– Ось бачиш, – спокійно відповів мудрець. – Ти відмовився надягати лахміття, бо точно знаєш: ти – не той, для кого воно призначене. Так і мене не зачіпають злі слова, адже я знаю, що насправді вони не про мене. Ти сам вирішуєш, чи “одягнути” на себе все, що тобі пропонують.
Джерело:
www.istoriyi.com
