Жив-був виконроб. Усе життя він будував будинки, але постарів і вирішив піти на пенсію.
– Я звільняюся, – сказав він роботодавцю. – Йду на пенсію. Буду з дружиною няньчити онуків.
Господарю було шкода прощатися з цим працівником, і він попросив:
– Слухай, а давай так: побудуй останній дім, і ми проведемо тебе на пенсію з гарною премією!
Виконроб погодився. За новим проєктом він мав збудувати будинок для маленької родини. І почалося: погодження, пошуки матеріалів, перевірки…
Виконроб поспішав, бо вже бачив себе на пенсії. Щось недороблював, десь спрощував, купував дешеві матеріали, бо їх швидше доставляли… Він розумів, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це вже кінець його кар’єри.
Коли будівництво завершилося, він викликав господаря. Той оглянув будинок і сказав:
– Знаєш, а це ж твій дім! Ось, тримай ключі та можеш заселятися. Усі документи вже оформлені. Це тобі подарунок від нашої компанії за багаторічну працю.
Що відчув виконроб, знав тільки він сам! Він стояв червоний від сорому, а всі навколо плескали в долоні, вітали з новосіллям і думали, що він зніяковів від радості. А він червонів від сорому за власну недбалість. Він усвідомлював, що всі помилки й недоліки тепер стали його особистою проблемою, а всі навколо думали, що він зворушений дорогим подарунком. І тепер йому довелося жити в тому єдиному домі, який він побудував абияк…
